Це луна здаленілого грому
над артеріями блискавиць…Підіймають обличчя увись
мокрі верби. Мовчи і молись.
І віддай цій воді свою втому.
Та вода, та прадавня вода,
та вода, каламутна й глибока,
воскресає у жовтих потоках
і бунтує, і бʼється, допоки
не затихне у сонних льодах.
Не спинитись травневим дощам…
І тече хай цей дощ, не втихає,
поки небо від краю до краю,
наче житню хлібину, розкрає
і до крихти роздасть прохачам.
Комментариев нет:
Отправить комментарий