порцеляновий хлопчику дихай це жовтий озон
це вже вище повітря а значить не буде боліти це приходить щоночі найперша з неторканих жон
на безсмертнику й листі осики настояти світло
ще з-за ірію хмари ще гусне і бродить сльота
недозрілою брагою знати втонути б упитись
та стомився вже кінь проминувши усі болота
бʼє у ковані двері твоєї знемоги копитом
порцеляновий хлопчику дихай за стінами тьма
гострить місячним світлом кастети мара вирлоока
йде найперша із жон крізь югу і пітьму і туман
і стримить у руці наче цвях твій упійманий спокій.
Комментариев нет:
Отправить комментарий