Це останні з позичених днів...

Це останні з позичених днів.
Не надихатись, не надивитись.
Сонце спить між кармінових китиць
у відчиненім навстіж вікні.

Це остання така пустота,
за якою ні світу, ні світла,
ані вітру, ні навіть повітря,
тільки даль золота-золота.

Це востаннє спинитись ніким
і нізвідки. І випити натще
те вино у надщербленій чаші –
надто пряне, щоб стати гірким.

Світлана Ілініч. Перетлінь

Це уже перетлінь. Все згоріло до нитки, до титли,

тільки голого саду надривний розкотистий цвіт.

Великодня неділя на мить зупинила молитву,

щоб поправити шалика білого на голові.

І усе б, як завжди. Хор співає, аж вищає купол.

І прочани штовхаються: їм би поближче у ряд…

Тільки що за мана: до ікони якої не ступлять –

зразу гасне лампада, й свічки у пасках не горять,

наче світло заснуло, замерзло в холодному вітрі,

мов черінь молитовний за зиму піврічну остиг.

хай прочани ідуть, зворохоблені, спати й говіти -

і засвітиться сонце червоне за спиною в них

*****

Марудна ніч. Засни, засни.
Не стане всім на рани солі.
Обман оптичний білизни,
де спалахами – цвіркуни
й цикади болю.

І тільки титли мокрих птиць
над вимовклими голосами,
прошу, розпукою не звись,
о розпростерта долілиць
моя нетямо.

Прошу, не знай своїх імен,
біжи поза пітьму досвітню,
допоки між твоїх стремен
не втомиться гіркий ромен
ножем стриміти.