Світлана Ілініч. Перетлінь

Це уже перетлінь. Все згоріло до нитки, до титли,

тільки голого саду надривний розкотистий цвіт.

Великодня неділя на мить зупинила молитву,

щоб поправити шалика білого на голові.

І усе б, як завжди. Хор співає, аж вищає купол.

І прочани штовхаються: їм би поближче у ряд…

Тільки що за мана: до ікони якої не ступлять –

зразу гасне лампада, й свічки у пасках не горять,

наче світло заснуло, замерзло в холодному вітрі,

мов черінь молитовний за зиму піврічну остиг.

хай прочани ідуть, зворохоблені, спати й говіти -

і засвітиться сонце червоне за спиною в них